<< Главная страница

Заєць



Категории Остап Вишня ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1945р.

Оригинал I Золота осiнь... Ах, як не хочеться листу з дерева падати, — вiн аж нiби кров'ю з печалi налився i закривавив лiси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зiтхає клен, i тiльки берiзка, жовтаво-зелена й раскудря-кудря-кудрява, — ген там на узлiссi бiлявим станом своïм кокетує, нiби на побачення з Левiтаном жде чи, може, Чайковського на симфонiю викликає. Креслять тригонометричнi фiгури високо в небi запiзнiлi журавлi, запитуючи своïм кру-кру: - Чуєш, брате мiй, товаришу мiй? Вiдлiтаємо! Золота осiнь... От в цей саме час заєць уже збiгав до пIдборщика хутра, той йому вже на всi прорiшки попiдбирав густо-теплi шматочки, вичистив вуха й лапки i посалив на рiпицю бiлий помпон. Набиваються набоï крупнпм шротом, витягаються теплi штани й пiджак, мастяться грубiшi чоботи, деруться на онучi теплi пiдштаники, вiдкидається набiк веселенький картузик-кепочка, а натомiсть розтягається на кулаках сумовито-серйозна капелюха... Коли в качачому полюваннi бiльшу вагу мали помiдори й огiрки, то тут ïх замiняють сало й ковбаса. Незмiнною залишається стопка. При полюваннi на качки стопка, як ми знаємо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюваннi на зайця з неï, при певному досвiдi, дуже добре оглядати обрiй; коли дивитись крiзь дно, — мiсцевiсть рельєфнiшає. Всi вищейменованi твердi, плиннi й газуватi речi розкладаються в певному порядку на канапi, ви ходите й усе кiлька разiв перераховуєте, перевiряючи, чи нiчого не забули: - Штани, значить є! Чоботи є!... Онучi, значите є!... Набоï є!... Сало й ковбаса є!... Гм-гм... є... Чи не мало буде? - Досить, досить! — поспiшає посемсйство... - А де ж стопка? - Та ось, за рюкзаком! - Поклади в рюкзака, а то закотиться. Ну, все, здається. Так я краще заранi виïду, щоб не спiзнитись на поïзд. Ви швиденько одягаєтесь, вкладаєте все в рюкзак. - Ну, бувайте, здоровi! Не сумуйте. Денькiв за два-три я буду! - А рушницю ти взяв? - Ай справдi, де ж це вона? - Та я стола нею пiдперла, бо нiжка поламалась... - Та хiба ж можна рушницею?! - А що ïй зробиться? Хоч яка-небудь користь iз неï... А то ж... - Ну, годi, годi! Бувай здорова. Поспитай у Катерини Миколаïвни, як зайця салом шпигувати, а то ж потiм зiпсуєш... Та купи сала не менш як на трьох зайцiв. - На трьох? - Ну, купуй на п'ять! Я бiльше як п'ять не стрiлятиму. Поïхали... II Полюють зайцiв в основному трьома способами: з пiдйому, з-пiд собак-гончакiв i на засiдах. З пiдйому можна полювати одному й колективом. Iдеш собi один чи рiллею, чи озиминою, чи бур'янами i витоптуєш зайця, який, як вiдомо, вдень лежить I вiдпочиває... Ви пiдходите до його лiгвочка, заєць i вискакує... Коли полюєте компанiєю, тобто колективом, краще йти так званим котлом, такою нiби дугою, щоб фланги були спереду вiд центра. Заєць як вискочить, примiром, в центрi, то вже йому, iнакше як на сковорiдку, бiгти нема куди. - Як же краще, — спитаєте, — полювати: одному чи колективом? Майже однаково. Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом. Дуже цiкаво полювати зайцiв з собаками-гончаками. Коли такi собаки є, ïх пускають у лiсок чи в байрак, вони бiжать, пiдiймають зайця i голосом його гонять. Ви стаєте на путi, де має бiгти заєць, i мажете по ньому на тiй путi. Та краса заячих ловiв з гончаками не тiльки у вашому промаховi... Ви уявляєте собi, коли цiла зграя гончакiв iде слiдом за зайцем, нiби якийсь оригiнальний, нi в якiй фiлармонiï не бачений i нечуваний, оркестр. Заливається флейта, трубить з переливами трубач, рявкає бас, гуде баритон... Скiльки жару, скiльки страстi в голосах... Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, — якi б були симфонiï! Стоïш, слухаєш, рве серце тобi груди, поломенiє в тебе мозок, i ти мажеш, мажеш, мажеш... На засiди ви виходите, коли вже добре стемнiє... Виходите в великому дубленому кожусi. Хазяïн вас питає: - Може б, i свитку ще надягли? - Нi, — кажете, — не треба. Не так уже воно й холодно. I вiтру нема. Та й первак у вас з комiром. Теплий первак, я його добре пiдпережу, воно не продме. Засiдаєте бiля величезного колгоспного ожереду соломи... Нiч темна, бадьора. На небi, над ожередом, — зорi, на землi, пiд ожередом, — зайцi. Сiли, закутались. - Ну, налiтайте, которi тут зайцi є! Тихо-тихо... Аж ось десь аж iз сусiднього села: - Котила-а-а-ася... I тихо. Ще щiльнiше закутуєтесь у кожуха... Замислюєтесь... Мимоволi iз грудей: Ой, зiйди, зiйди, ясен мiсяцю, Як млиновеє коло... I знову тихо. Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться... Пiд кожухом тепло-тепло... I на серцi тепло-тепло... * * * Раптом над вухом: - Доброго ранку! Заснули?! - Драстуйте! Невже заснув?! - А вже й снiданок на столi! Ходiмте! - Ходiмо. - А де ж ваша рушниця? - Нема... Дивись. Сюди-туди — нема рушницi. - Та то так! Тут у нас не зiвай! Пiдслiдили, значить, i хапнули. Ну, нiчого: може, десь випливе... - Неприємно! Не кажiть хоч нiкому! III Додому ви все-таки зайпя привезли. - А де ж рушниця? — питається посемейство. - Курок трошки закапризив: занiс до майстра. Увечерi ви ïсте нашпигованого салом зайця. За столом урочисто: перший в цьому сезонi заєць. Трапезу дiлить з вами i ваш вiрний по полюванню товариш. - Будьмо! - Будьмо! По вечерi ви благальне дивитесь на вiрного товариша, а вiн, прощаючись, заплiтається: - Ти ж не забудь узавтра занести, що на зайця позичав.
Заєць


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация