ПерепIлка



Категории Остап Вишня ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1946р.

Оригинал Чудесна пташка. Мiнiатюрна курочка. Сiренька, з чорненькими на пiр'ячку крапочками. Вилупить своï жовтенькi пухнатi перепеленятка, отакусiнькi, водить ïх за собою й квокче. Ах, ти ж моя матiнко-квочечко! Та де ж тобi квоктати, коли ти ж сама ще курчатко? А квокче! По-справжньому квокче, i на ворога кидається, як вiн ïï дiтонькам загрожує. Нiчого не поробиш: мама! Мати! Ота мати, що про неï дiтки нашi спiвають: Десь була, десь була перепiлочка, Десь була, десь була невеличенька. Ось вона впала, До землi припала... Любить наш народ перепiлку: i в дитинствi любить,, i в зрiлах лiтах ïï вiн любить. От, примiром, iде полем заклопотаний голова артiлi. Голова в голови розколюється од думок рiзних: - А чи закiнчили сьогоднi шаровку? - А чи пропололи озиму пшеницю? - А чи... - А чи... Раптом iз яровой пшеницi стаккато: - Пать-падьом! - Пать-падьом! - Пать-падьом! Зморшки на лобi в голови розгладжуються, очi яснiшають, все обличчя лагiднiшає, розгортаються на його вустах пелюстки усмiшки, вiн зупиняється I починає рахувати: - Раз! Два! Три! Чотири! Ах, б'є! Ах, сукин кот, i б'є ж! От i вiдпочила в голови голова! Любить наш народ перепела i тодi, коли вiн у сiтчанiй клiтцi пiд стрiхою у дворi б'є! Любить наш народ перепела i тодi, коли його повна ринка i коли вiн, присмачений сметаною, стоïть на столiв а хазяйка у вишиванiй сорочцi паляницю крає. Чудесна пташка! Вечiр. Нiч... Хай дарує менi Павло Григорович Тичина на цей невеличкий плагiат, — я це роблю навмисне, щоб нагадати йому, що вiн укупi з усiм радянським народом теж любить перепiлку. От коли вже лiтнiй вечiр настає — я в цей час до матерi: - Мамо, я з дiдом Махтеєм перепели пiду ловити! - Ще не набiгався? - Пустiть, мамо! Ïй-бо, пустiть! - I коли воно набiгається? Цiлiсiнький божий день, ну, як та дзига! - Можна, мамо? Я слухатимусь, ïй-бо, слухатимусь! Мати мовчить, i не сопуть, i не лаються! То вже я знаю, що можна! Зразу в хату, окраєць хлiба за пазуху — i до ворiт. А мати: - Ти хоч чумарчинку накинь! - Ат! — кидаєте ви, i вистрибом, вистрибом, не шляхом, а по зеленому споришi мчите до дiда Махтея, що живуть у Василлi, на забаштах, i що ïхнiй Павло нашу Степаниду держить. Бiжиш i знаєш, що в дiда Махтея в кишенi вже ма-нок отой, що так робить: Сюр-сюр! Сюр-сюр!, — так, як перепiлочка до себе перепела кличе. Так i дiд Махтей сидiтимуть i перепiлок пiд сiтку вабитимуть. А сiтка тоненька-тоненька (ой, як же ж чудесно дiд Махтей умiють такi сiтки виплiтати — i на перепелiв, i на рибу, i на метелики!) — так сiтка, нiби найнiжнiше вирiзування, що Ганна собi ним сорочки мережить, — вона вже у дiда в кошику лежить, а бiля кошика стоïть клiтка, сiткою напнута. У ту клiтку дiд упiйманого перепела пускатимуть, i не пруттям клiтка заплетена, а напнута сiткою, щоб як битиметься в клiтцi впiйманий перепел, так щоб вiн собi об пруття голiвки не побив. Сильно дуже стрибають у клiтцi впiйманi перепели, на волю хочуть вирватись, i до кровi розбивають собi голiвки об тверде пруття. А вiд сiтки вони тiльки одскакують, i нiчого ïм не робиться. - Драстуйте, дiдусю! — хекаєте ви. - Здоров, здоров! — кажуть дiд Махтей. - Пiдемо, дiдусю? — боязко запитуєте ви, i так вам хочеться аж у самiсiньку душу дiдусевi вскочити. — Пiдемо? Ох, i патьпадьомкали, як з татком з сiножатi ïхав! Штук сто! От патьпадьомкали! - Патьпадьомкали, кажеш? - Ой, дiдусю! I досi аж у вухах лящить! - Лящить, кажеш? - Ох, i лящить! Штук сто! - Сто, кажеш? - А мо' й цiла копа? - Копа, кажеш? А що бiльше — чи копа, чи ^ сто? - Копа, дiдусю, бiльша! Копа, як яєць, то повнiсiнький кошик! - А як сто? - А як сто... Як сто? То то, мабуть, як яєць, то тiльки на яєчню. - Iч як! Дуже багато патьпадьомкали? У клiтку не влiзуть! Так ми не всiх ловитимемо! - Ага! Ну, тодi, мабуть, пiдемо. А я думав, що цiлу копу треба ловити, та й злякався! А як можна не всiх, тодi пiдемо! Ну, тут уже такий iде вистриб, що Бровко починає й собi стрибати, i вже ви на сiнi бiля хлiва верхи на Бровковi сидите й того Бровка лоскочете. - Не пустуй, — кажуть дiд, — бо ще вкусить! - Не вкусить! — ляскаєте ви й перекидом летите разом з Бровком iз сiна на спориш. - Ну, збирайся, пiдемо! — кидають дiд. - А ви, дiдусю, оте, що сюр-сюр, узяли? - Взяв! - А дайте я сюркну! Один тiльки раз! - Ходiм, ходiм! Потiм сюркнеш! Пiшли... Ну, ще раз: Вечiр. Нiч... Власне кажучи, вечiр уже минув, i вже сама нiч! Я не буду нi в кого запитувати, що таке украïнська нiч, бо ще сто з гаком лiт тому Микола Васильович Гоголь запитував усiх: - Знаете ли вы украинскую ночь?! I тут же з сумом дорiкав усiм: - Нет, вы не знаете украинской ночи! Так це ж було бiльш як сто тому лiт! А за цi сто з гаком лiт, я гадаю, ви вже придивилися i знаєте, що воно таке за украïнська нiч! Так що, по-моєму, пояснювати зайве. Якби тепер я йшов тоï ночi з дiдом Махтеєм перепели ловити, я б обов'язково дивився на дiда й думав: - Та не викручуйтесь, дiдусю, не викручуйтесь, бо спiває у вас душа, ïй-бо, спiває: Нiч яка, господи, мiсячна, зоряна, Видно, хоч голки збирай... - А як ваша, дiдусю, душа цiєï пiснi проспiває, ви трохи замислитеся, тяженько про себе зiтхнете, а потiм знову в душi вашiй, дiдусю, зривається: Мiсяченьку блiдолиций, За хмару краще б ти сховавсь, Не свiти, бо вже немає Тiєï, з котрою кохавсь... Та не про те менi тоï ночi думалось, не про те гадалось! Найголовнiше, що мене цiкавило: - Чи ж патьпадьомкають? I чи цiла копа патьпадьомкає? Тiльки-но вийшли за село поза старою грушею, що над шляхом стоïть, звернули на межу, аж ось один: - Пать-падьом! - Пать-падьом! За ним другий, а там iще, й ще, й ще! - Ага, дiдусю, чуєте? - Чую! - А копа буде? - Двi коли! - Аж двi? Ого!... Проходимо далеко, далеко межею. Аж за могилу. А праворуч i лiворуч стiна озимоï пшеницi. А на межi ромашки, i молочай, i чебрець, i дзвоники... Тут уже дiд Махтей зупиняються, витягають з кошика сiтку. - Держи, — кажуть. Я держу з одного боку сiтку, а дiд Махтей ïï розгортають, розпрямляють. - Занось! От ми з дiдом заносимо сiтку й напинаємо ïï на пшеничнi колоски бiля самоï межi. Дiд тодi витягають манок i починають: - Сюр-сюр! Сюр-сюр! Сюр-сюр! Тихо. Дiдусь iзнову: - Сюр-сюр! Сюр-сюр! Аж ось лiворуч, мов молотком: - Пать-падьом! - Сюр-сюр! - Пать-падьом! I на кожне дiдове сюр-сюр — все ближче, все ближче нервове пать-падьом. Уже чути й пожадливо-пристрасне: - Ха-вав! Ха-вав! А за ним одразу й бойове: - Пать-падьом! Ось-ось уже близенько вiн! Уже чути, як шелестить пшениця, уже його ха-вав i пать-падьом нiби бiля самiсiнького вашого вуха! - Ха-вав! Вiн уже пiд сiткою! Уже я його бачу! Я бачу, як крутить вiн голiвкою сюди й туди, як на нiжки спинається, шукаючи чарiвну спокусницю! - Ха-вав! Дiд Махтей мовчать, вони теж уже його бачать, вони милуються з цього закоханого перелюбця. - Ха-вав! Дiд Махтей раптом б'ють у долонi i встають. Переляканий коханець зривається, б'є головою в сiтку й заплутується. - Ага, парубче, — посмiхається дiд Махтей, виплутуючи сiренького переляканого птаха з сiтки. — А будеш до чужих молодиць, захекавшись, бiгати? Будеш у гречку стрибати?! Єсть один! Вiн пiдстрибує в клiтцi, б'ється голiвкою об м'яку сiтiку i знову падає на дно. Я не знаю, в кого дужче трiпоче серце — чи в переляканого перепела, чи в мене? - Та не стрибай, дурнику, не стрибай! — умовляє перепела дiд Махтей i прикриває клiтку свиткою. I знову: - Сюр-сюр! Сюр-сюр! I знову десь аж у гречцi: - Пать-падьом! I другий уже в клiтцi... I третiй! Я дивлюсь на небо, а воно глибоке-глибоке та синє-синє, а зiрок тих, зiрок! Скiльки ж кiп тих зiрок на небi? В очах у мене щось нiби полегесеньку свербить, я кулаками протираю очi i солодко-солодко позiхаю. I ледь-ледь чую, як дiд Махтей говорить: - Е, парубче, заснув! А потiм обгортає мене щось тепле. То дiдiв пiджак. I я вже не чую нi ха-вав, нi пать-падьом. I тiльки вже пiд ранок, коли дуже-дуже не хочеться з-пiд дiдового пiджака вилазити, чується: - Вставай, синку, вставай! Додому пiдемо! Там досипатимеш! Вискакую з-пiд пiджака до клiтки, а там аж сiм! - Ого! - Ну, пiшли, синку, пiшли... З рушницею полюють перепiлки восени, коли вже просо вклоняється хазяïновi повними китицями пшоняноï кашi, а навкруги проса, куди оком кинеш, — самi стернi та копи, та скирти... От тодi на просищi з собакою iнтересно настрiляти повнiсiнький ягдташ перепiлок... Ситi вони тодi дуже... Вони запливають тодi жиром i, коли ви ïх поскубете, перед вами не птиця, а грудка масла. Коли полюєте перепiлок з вашим власним собакою, то це найвища насолода. - Пiль! - Бах! Єсть! - Пiль! - Бах! Єсть! Так що ви маєте повне право потiм усiм говорити: - За якусь годину-пiвтори мiй Ральф подав менi шiстдесят сiм перепiлок! Насилу встигав. - Пiль! - Бах! Єсть! - Пiль! - Бах! Єсть! От собака! Ах, i собака ж! Коли ви прийдете з полювання додому й принесете шiстдесят сiм перепiлок, не забувайте двох правил пiсля перепелячоï охоти. Перше: обов'язково почистiть рушницю! Друге: не об'ïдайтесь!
ПерепIлка