<< Главная страница

Лось



Категории Остап Вишня ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1946р.

Оригинал Лось, або лiсова корова, плодиться здебiльша по лiсових просторах пiвнiчноï частини Батькiвщини нашоï — Радянського Союзу. Забрiдає вiн iнодi i в центральну частину, доходить до Бiлорусiï й до украïнського Полiсся, але дуже й дуже рiдко. Одного разу зчинився був гвалт, що пiд Києвом, у Пущi-Водицi, бачили в лiсi лося. Зiбралися мiсцевi охотники, позаряджали рушницi жаканiвськими кулями, наздогнали того лося, оточили, — до нього, а вiн не дуже й тiкає, а просто йде на мисливцiв i мукає... Виявилося, що звичайнiсiнька собi корова, та до того ще й ялiвка, в лiсi заблукалася. У Києвi одного лося я сам бачив, але не цiлого лося, а саму тiльки голову, але про це трохи згодом. Лось зветься ще сохатим. Чому вiн так зветься, я достеменно не знаю, але, очевидно, через те, щось колись, за давньоï давнини, коли мамонтiв у чотирьохлемiшний плуг запрягали, то лосi тягали тiльки соху. Лось-звiр дуже здоровий: дорослий самець важить iнодi бiльше як тонну. Отже, заполювати лося — не тiльки гордiсть, а пудiв з пiвсотнi доброï гов'ядини (чи лосятини), не кажучи вже про шкуру, ратицi, хвiст i роги. А роги в лося величезнi та розложистi — гребiнцiв iз них можна наробити, ну, може, не вагон, а таки чималенько. Полювати лося — рiч дуже прибуткова, через те ми й узялися розповiсти про спосiб цього полювання, хоч на Украïнi лосi й не плодяться. А може, хто й зацiкавиться, кине таке невигiдне дiло, як, примiром, завiдувати продбазою чи продкрамницею, та й подасться у пiвнiчнi лiсовi простори: - Подамся, — мовляв, — на лосiв! I сам прогодуюсь, та й жiнку з дiтками забезпечу. Для таких оце й пишеться. Що треба для охоти на лося? Перш за все, ясно, рушницю. Можна гвинтiвку чи карабiн, можна штуцера, можна й просту собi дубельтiвку, але набоï повиннi бути з жаканiвськими кулями. Шротом лося не звалиш. Обов'язково — лижi, бо полюють лося взимку та ще тодi, коли снiг вiзьметься настом, тобто вкриється такою собi, нiби крижаною, скоринкою. Лижi тодi не провалюються в снiг, а легко пливуть поверх снiгу, — тiєю скоринкою-настом. Харчiв так мiсяцiв на два, бо полювання, як ви потiм побачите, потребує чималого часу. Величеньку дiжку, щоб у нiй можна було засолити пудiв з п'ятдесят лосятини. - Пудiв з п'ять солi! За наших часiв уже треба брати i короткохвильову радiостанцiю. Та оце, мабуть, i все. Зрозумiло, звичайно, що одягатись треба якнайтеплiше: кожух, капелюха, тепла бiлизна, теплий костюм, а на ноги унти чи пiми, простi повстяники навряд чв витримають такий похiд. Так ото зiбрались i кажете дружинi й дiтям: - До побачення! Вирушаю на лося! З тим, значить, вантажитесь у вагон, i ïдете на пiвнiч: можна в Архангельський край, можна й у Вологодську або Кiровську область. До обласного центра ви не ïдьте, бо в самiм обласнiм мiстi лосi не водяться, вони на периферiï. Краще всього висiдати на якiйсь невеличкiй залiзничнiй станцiï, серед дрiмучого, безкрайого лiсу, Висiли. Невже треба вас iще вчити й того, як приладити всi отi причандали: дiжку, сiль, харчi i т. iн., щоб вони теж за вами ïхали? Зрозумiла рiч, що на пiдводу тут розраховувати нема чого, отже, треба вмiти змайструвати вузько-довгi саночки! Сокиру, товаришi, сокиру не забудьте! I потрiбний метраж вiрьовок! I гвiздки! Обладнавши все як слiд, надягайте лижi, запрягайтеся в саночки i на лижах весело i прудко вибiгайте в лiс... I бiжiть собi на лижах: усе лiском, усе лiском. Коли пощастить, то днiв за два-три наткнетесь на лосячi слiди... Тут уже вас захопить мисливське хвилювання i пiднесення вашого мисливського духу, i ви покотите, покотите, покотите по лосячому слiду... Чим далi будете бiгти, ви помiчатимете, що слiди все свiжiшають, свiжiшають, свiжiшають... Пильно вдивляйтеся вперед! I ось через галявину, провалюючись у снiг i поклавши на спину своï величезнi розложистi роги, важко мчить сохатий. Вiн почув вас, бо звiр вiн дуже сторожкий i обережний, i коли за вiтром, то вiн чує вашу присутнiсть за кiлька кiлометрiв. Ви — за ним. Лось бiжить, пробиваючи своïм важким тiлом наст i провалюючись у снiг аж по черево, а ви мчите легко й плавно, бо ви не такi важкi, як вiн, i ви ж на лижах, а вiн — босонiж, без лиж, бо на його чотири ратицi лиж iще не винайдено. То нiчого, що лось залишає вас позаду кiлометрiв на 15-20, ви з цього в розпуку не вдавайтеся, а весело й упевнено йдiть його слiдами, бо перемога все'дно буде ваша! А яка насолода бiгти на лижах густим-прегустим лiсом, що простягся ген-ген аж на тисячi кiлометрiв!! Перескакують з гiлки на гiлку бiлочки, зривається з густоï ялинки глухар, пищить рябчик, притулюючись до стовбура, щоб його непомiтно було (мiмiкрiя!), шарахається набiк перелякана росомаха, щiльнiше пригортається з остраху до своєï лапи в барлозi ведмiдь. А навкруги казковi шати — снiговим шаром уквiтчанi вiти дерев, а пеньки стоять з височенними на них слiпучо-бiлими шапками, мов зустрiчають вас старовиннi бояри у фантастичних володiннях царя Берендея. Так i здається, що он з-поза того стовбура товстелезноï смереки вийде нiжна Снiгуронька й тихо-тихо привiтає вас: - Чолом тобi, охотничку-стрiлочку! Нi пуху тобi ще й нi пiр'ячка! А ви мчите, а ви мчите, а за вами сани, а на санях дiжка, i сокира, i вiрьовка, i сiль... Идет он густою тайгою, Где пташки одни лишь поют. Не всю путь до перемоги над лосем, певна рiч, буде так весело, бо людина — є людина, отже й ви, розумiється, вiдчуєте через два-три тижнi втому, але ж, я гадаю, що ви вже почуваєте, що й лось притомився, бо слiди його все глибшi, все важчi. Пiдбадьорiться, — ось-ось перемога! Ви вже бачите, як перевтомлений звiр хапає язиком снiг i все частiше, все частiше вiн його хапає. Тому доказ — довгуватi ямки обабiч лосьового слiду. Щоправда, ви вже весь паруєте, як киплячий самовар, але то нiчого: бiльше руху, бiльше енергiï! Вже недовго... Днiв через п'ять-шiсть ви вже наближаєтесь до лося, бо вiн уже не бiжить, а тяжко йде, ступає. За два-три днi вiн од вас не далi як на п'ятсот метрiв! Натиснiть, голубе, натиснiть! Аж ось ви бачите, що звiр упав. Потiм пiдвiвся, ступнув разiв iз десять i знову впав. Ще раз пiдвiвся, двiчi ступнув i впав. Лежить! Ви пiдбiгаєте на лижах до нього i падаєте на звiра. Звiр тяжко дихає, i ви тяжко дихаєте. Звiр висолопив язика, i ви висолопили язика. Отак звiр i ви лежите днiв зо два! Але яка радiсть розтинає вашi груди! Бо ви зверху! Приблизно днiв через два звiр тяжко пiдносить голову, повертає до вас свою вкрай стомлену морду! - Стрiлятимеш чи рiзатимеш? — питає. - Почекай, дай трохи вiдсапну! Вiдсапуєтесь далi... - Ну, що ж, — каже лось, — не хочеш убивати, почвалаю я далi: я звiр, а ти мисливець, менi вiд тебе тiкати треба! - Та полеж, — кажете ви, — вiдпочину й застрелю! - Нi, побiжу, — я гордий! Iзсунься з мене, бо я не встану! Пiдвiвся лось i почвалав. Але вiн далеко не пiде, — ноги вже йому не служать, i вiд смертельного гону в нього невроз серця. Ви пiдводитесь i стрiляєте. Лось — мертвий, а ви поки що живий. Тодi вже бiлуйте, солiть м'ясо, напинайте шатро, встановлюйте радiостанцiю, визначайте орiєнтири й викликайте радiограмою дружину з дiтьми. Приïздить родина, може, ще хтось i знайомий завiтає — ну, тут уже бал i все таке iнше. Святкуєте, доки не з'ïсте всiєï солонини з лося. Голову ви зразу ж одрубали, як трофей, щоб потiм повiсити ïï в кабiнетi й увесь час задаватись, що ви вбили лося. А як дружини не викликатимете, — грузiть солонину на санки й додому. Коли повернетесь додому, в Києвi буде вже двi лосячих голови: одна у вас, а друга в мого приятеля. Я про неï вже згадував. Мiй приятель хотiв був подарувати менi ту голову з страшними рогами: - Забери, — каже, — будь ласка! Трофей же який! - А чого, — питаю, — ти сам не пишаєшся з такого трофею? - Та куди ж я його приткну? У передпокоï — в хату не ввiйдеш, в кабiнетi — теж нема де повернутися! Сама тобi голова! Забери, будь ласка, я доплачу!
Лось


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация