<< Главная страница

Лисиця



Категории Остап Вишня ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1945р.

Оригинал Лисiцю найвигiднiше полювати взимку, коли земля натягне на себе бiлу-бiлу та пухку-пухку ковдру i задрiмає зимовим спокiйним сном. Тодi шкурка в лисицi робиться густа-густа та лискуча, та пухната, а, як вiдомо, лисицю полюємо виключно через ïï знамените хутро, що має наукову назву — горжетка. Лисицi водяться у нас в Радянському Союзi геть-чисто на всенькiй його територiï — i на ланах, i на болотах, i в лiсах та перелiсках. За весь час нашого свiдомого полювання нам доводилося бачити лисиць по всiх вищесказаних мiсцях i на всiх тих мiсцях в них стрiляти. Збираєтесь ви, значить, на лисиць. З цього приводу ви говорите вдома: - На лисиць поïду! У Срiблянському ярку, казав Посип Явдокимович, два виводки. Поïду, — чотпри-п'ять лисичок тарарахну — от воно: тобi горжетка. Це, як чотири! А як п'ять — то й менi горжетка. Полювати лисиць, — одягатись треба дуже тепло, бо зима, доводиться стояти на гону довгенько, — лисиця йде великим колом, доки собаки ïï тим колом обженуть, — замеознути можна. Треба вам знати, що звiр, — коли його пiднiмуть i поженуть гончаки, — робить коло: i заєць, i лисиця, i вовк. Кожний iз них; зробивши коло, повертається до того мiсця, звiдки його пiднято, — отже, ваша задача не бiгтн разом iз собаками за зайцем чи за лисицею, чи за вовком, а стояти на мiсцi й чекати, коли вiн, оббiгши коло, повернеться до свого лiгва. Собаки гонять, як знаємо, уголос, i коли наближається гон, — знайте, що звiр iде до вас! Стежте тодi пильно! Голос наближається, наближається, наближається. Ось майнула серед кущiв золото-червона стрiчка, як блискавка! Бах! — i нема нiчого... Заєць робить невеличке коло, лисиця — бiльше, а вовк, — той iще бiльше. Чекати iнодi доводиться довгенько, — отже, одягайтесь тепло. Одяглися. Вам удома й кажуть: — Ти ïздиш-ïздиш, стрiляєш-стрiляєш, собак годуєш, а в Ганни Iванiвни он яка чорнобурка! I рушницi нема, i собак нема, — а чорнобурка-очей одiрвать не можна. - Добре, добре! Трапиться, так гахну й чорнобурку! Тiльки в нас на Украïнi чорнобурка трапляється дуже й луже рiдкоï Майже нiколи! - Рiдко? Повнi комiсiйнi крамницi! - _ Та що ти, господь з тобою! Що ти хочеш, шоб я з гончаками у комiсiйнiй крамницi чорнобурку полював?! Добра буде й рудобурка! - А песцi там єсть? - Єсть! — Бiлi чи голубi? - Рябенькi! Вони тiльки на далекiй пiвночi бiлIшають та голубiшають. Так як i курiпки: у нас рябенькi, а на пiвночi — бiлi-бiлi, слiпучо-бiлi! Так i песцi! Взагалi збори для полювання на лисицю дуже й дуже, як бачите, складна справа... В коротенькому кожушку, в повстяниках i в капелюсi на лисичачiм хутрi виходите ви з тепло-затiшноï хати Йосипа Явдокимовича й простуєте до Срiблянського ярка, де: - Ïй-богу, аж дяа лисичачих виводки! Йосип Явдокимович — старий, досвiдчений мисливець i давнiй ваш приятель, що на своєму вiку: - Тих вовкiв, тих лисиць, тих зайцiв, що вже поповбивав, так, вiрите, й лiчби ïм нема! Ранок. Морозець. Порипує снiжок. До Срiблянського ярка вiд хутора три кiлометри. Визирнуло сонце. Застрибали на слiпучо-бiлiй, що й оком не охопиш, ковдрi мiльярди дiамантiв... Докучай i Бандит — на смику. Докучай iде спокiйно, вiн багато лiт прожив уже i багато ганяв i зайцiв, i лисиць, i вовкiв, — його вже нiчим не здивуєш, а Бандит тiльки друге поле починає, — вiн то рвоне вперед, то повернеться до вас i намагається, пiдстрибнувши, покласти переднi лапи вам на груди, то знову — вперед. Нервується Бандит... Рветься i так жалiбно-жалiбно скавучить. - Пусти,-мовляв,-дай побiгать, дай натiшиться! Дивись, як бiло скрiзь, як хороше, як снiг блищить! Дай покачаться! Йосип Явдокимович, пихкаючи цигаркою, совiтує: - Пустимо з того боку, од грушi, щоб проти вiтру. Ви проходьте трохи вперед од грушi й ставайте в лiщинi, а я на той бiк перебреду та за терном сяду. Пустите тодi, як я вже на мiсцi буду! Я потихеньку свисну! - Гаразд! - Та зайця не стрiляйте! Лисичок спочатку поколошкаємо. Хiба собаки за куцохвостим ув'яжуться, — ну, тодi битимемо, щоб собак звiльнити! - Добре! У лiщинi затишно-затишно... Утоптується навкруги снiг., щоб зручно було на всi боки повертатися, бо лисиця може вискочити i зцюдова, i студова, i спереду, i ззаду... Докучай лiг i лежить бiля нiг, а Бандит нап'явся, мов струна, пiднiс голову i нюхає, нюхає, нюхає... - Якi ж запахи проскакують через рожевi твоï нiздрi в чистопорiдний твiй мозок, Бандите? Якi? Чи фiалковий од рипицi пишноï труби хитроï лисицi, чи густий сморiд зголоднiлого сiроми-вовка, чи невиразне пахкотiння i увi снi тремтячого зайчика-побiгайчика? Якi? Ляж, Бандите, заспокойся! Ви обдивляєтесь навкруги... Он од ялинки простягся вузенький ланцюжок-слiдок i бiля грушi обiрвався. То — бiлочка. Може, спить вона тепер солодким сном, листячком у грушевому дуплi прикрившись, i сняться ïй сосновi шишки та солодкi горiшки... А он далi трохи покотилися в ярок одна за одною кругленькi ямочки, i де-не-де мiж ямочками нiжнолегесенький по снiгу чирк. То лисичка з нiчного полювання в ярок одпочивати пiшла... Значить, єсть! Легенький свист. То Йосип Явдокимович подає знак, що вiн уже на мiсцi. Вiдпускаються з смика Докучай i Бандит. - Ну, хлопчики, вперед! Нi пера нi пуху! Три хвилини напруженоï тишi... П'ять хвилин... Ще тиша... Раптом одчайдушне скавучання Бандита I нервово-густий Докучаïв бас: - Гав! Бандит однаково iстерично скавучить, чи то зайця вiн пiдiйме, чи то лисицю, а Докучай, почувши зайця, спочатку дає легесеньке скаву-скаву, а потiм — спокiйний гав, i далi рiвномiрне гав, гав, гав... Погнав, значить... На лисицю Докучай подає перший гав значно нервовiше i йде за нею, гавкаючи трохи частiше i вищим тембром, нiж за зайцем. А Бандит i за зайцем, i за лисицею однаково iстерично: - Ай-яй-яй! Ай-яй-яй! Погнали лисицю... Ну, тут уже у вас пульс iз 72 ударiв зразу на 90, очi рогом на лоба, прострiлюючи лiщину, i ходором ходить у руках двадцятка. - Спокiйно! — сам до себе.- Спокiйно! Перша горжетка на вас iде! Метрiв за 50 од вас, з легеньким трiском, iз лiщини на поляну вилiтає вона... Вона не бiжить, а летить, червона-червона на слiпучо-бiлому фонi, випроставши трубу (хвiст) i витягши мордочку. - Бах!-легкий стрибок i червоного нема,-самий тiльки бiлий фон... Вискакує Докучай, за ним Бандит. Докучай зиркає у ваш бiк, бачить, що нiчого нема, рявкає суворим басом i мчить далi. За ним Бандит. - Ай-яй-яй! Ай-яй-яй! Покотила горжетка через яр, i ви бачите, як майнула бiла китичка на ïï хвостi у лiщинi по той бiк яру. Докучай мало-мало не на хвостi в неï сидить. На Йосипа Явдокимовича пiшла. - Пильнуй, старий! Аж ось: - Бах! Дим i снiгова курява бiля Йосипа Явдокимовича. - Бий, — кричу, — старий, удруге, щоб певнiше було! - Крiпко лежить! — кричить Йосип Явдокимович i додає таке, про що, хочи ви як мене просiть, написати не можу. Я зриваюсь з мiсця, лечу крiзь кущi в ярок, засапавшись, видираючись на гору, й пiдбiгаю до Йосипа Явдокимовпча. - Єсть?- питаю. Вiн дивиться кудись убiк i не каже, а стогне: - Єсть! Он! За терном! Я стрибаю за терен... Крутиться Докучай i смикає лiвою ногою. Я падаю в снiг... А десь далеко, аж у другiм кiнцi яру, Бандит аж плаче та заливається: - Ай-яй-яй! Ай-яй-яй! Горжетку ганяє... Приïздите ви додому в старому Йосипа Явдокимовича кашкетi, бо лисичачу капелюху ви загубили, як через кущi бiгли... Вам дома й кажуть: - Горжетка? Чорнобурка?! Одна була лисичача капелюха, та й ту прополював. I хто тi рушницi вигадав?! - Ладно, — ви собi думаєте, — ладно! Говори! Говори! Одужає Докучай — знову за горжетками ïздитимемо.
Лисиця


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация