<< Главная страница

Короп



Категории Остап Вишня ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1951р.

Оригинал I Чудесний лiс. Мiшаний. I дуби, великi-великi, в лiсi ростуть, i ясенки, i берестки, i сосни. Найбiльше дубiв та сосен. У тиху погоду в лiсi анi шелесне: тихо-тихо, тiльки коли-не-коли флейтою iволга заграє, застукотить дятел, затiвлiкає щиглик... I знову тихо. Серед лiсу ставок, очеретом з одного боку прикрашений... I якесь так воно вийшло, що з одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного, — дуби... Лiворуч над ставком — гребля, а праворуч — луки прослалися, з зеленими кущами, з вербами, з густою-густою травою. У тому ставку коропи живуть. Отакеннi коропи! - Ой, та й здоровi ж коропи отут у ставку живуть! Як ночви! I як же хочеться впiймати отi ночви!... Та ще пiсля того, як вам скажуть: - Та що ви?! Та там як ухопить, як смикне, як поведе, — так i не думайте пiдсiкати! Намагайтеся, щоб зiрвався сам. Бо й гачка не буде, i лiски не буде, i вудлища не буде, i самi ви, як за дуба не вхопитеся, у ставку будете! Нашi такi коропи! Не коропи, а жеребцi! Вони в нас особливоï породи — гiбриди: мати дзеркальна, а батько — симентал. Отож i хочеться впiймати отакого гiбрида. Голову колгоспу, що йому належить той чудесний ставок, ми знайшли на степу, бiля комбайна, що якраз домолочував великий лан озимоï пшеницi. - Дозвольте, Iване Павловичу, коропця у вас упiймати, — сказав я безнадiйно, бо знав, що нiкого вiн i близько до ставка не допускав. Iван Павлович посмiхнувся та й каже: - Ловiть, хлопцi, ловiть! Бачу, що рибалки з вас бiдовi. Рвонулись ми завзято до ставка. Дозволив-таки, бо настрiй у нього чудесний: жнива закiнчує завчасно, озима пшениця була, як лiс, хлiбоздачу уже виконано. Навздогiн голова нам кинув: - Тiльки дивiться, щоб коропець вас не вловив! Коропцi в нас такi!... - Та ми тiльки так, щоб поборюкатися з коропом! — гукнули ми. А беруть коропа на свiтанку... I особливо тодi, як перший нiжний промiнь дубовi крони прорiзує i листя дубове золотить. А як сонячний промiнь дубове листя позолотить, тодi вiн iз дубовоï гущавини виривається i на ставок падає, — тодi i ставок золотий, i очерет, i рогiз, i пiсок на березi, — все тодi золоте. А промiнь од води вiдскакує, летить на той берег ставка, а там сосни, — золотiють тодi сосни, i ясенки, i клени, — ïх позолотивши, промiнь летить далi, аж туди, туди, туди, що вже його й не видно. Тiльки слiд його залишається — веселий та грайливий... А як у золотому ставку короп викинеться, так i короп тодi золотий... А короп — як ночви... Золотi ночви... Отакi дiла над ставком сонце iз своïми весело-грайливими променями виробляє... Воно сходить лiворуч од вас, за дубами, i спецiально саме там сходить, що насамперед дуби позолотити... Ох, i хитрюще отам над ставком сонце! Воно хоче, щоб усе, де воно променi своï кине, — щоб усе там грало, вилискувало, радiло, буяло... Хоче — i робить! Ох, i хитрюще! Сонце хитрюще! II Ви коли-небудь переживали такий момент, коли вам на гачок клюнув короп? Переживали? Коли не переживали, обов'язково переживiть, а коли переживали, вам закортить цей момент пережити ще раз! До болю, до шалу, до крику закортить. Уявiть собi таку картину: сидите ви над ставком рано-вранцi ще й ранесенько. Благословляється на свiт. Лiворуч од вас загорiлося небо... То сонце пiдводиться... Про це вже писано, не будемо ще раз писати... В руках у вас вудочка. Лiска у вас крiпка, гачок у вас сталевий, загартований, мiцний. На гачку — картопля, зварена якраз так, як любить короп: не м'яка й не тверда, а саме враз. Ви дивитесь на поплавок так, як навiть, коли були женихом, не дивилися в голубi великi-великi очi своєï коханоï... З такою увагою, з таким бажанням, з таким чеканням. I раптом поплавок — сiп! А вас у серце — штрик! Ще раз — сiп! Ще раз — штрик! I ось ваш поплавок поïхав-поïхав-поïхав i зник пiд водою. Коли починає поплавок ïхати-ïхати-ïхати, у вас iз-пiд серця щось холодне покотилося-покотилося-покотилося кудись униз. I ви почуваєте, що оте холодне вдарило вам у п'яти. I вашим п'ятам холодно. Ви за вудку — ррраз! — пiдсiкли. I почуваєте, що в руках у вас щось трiпоче! I бачите, що лiска ваша натяглася, як струна, а вудлище-дутою i тремтить! Єсть! Вiн, короп! Ведете його до берега... Вудлище з лiскою — ходить по водi сюди, ходить туди... Ось короп уже бiля берега. Ось виткнулася його голова, ось уже видно його спину. Вiн рветься, вигинається, б'є хвостом, скручується бубликом, виривається... Але ви його не попускаєте, ведете... Ще — крок, i вiн на березi... Серце у вас колотиться, дихаєте ви глибоко i прискорено. Ви вже бачите цього коропа або фаршированим, або маринованим, або просто смаженим, а з голови — юшку... Раптом — ррраз! Лясь! — Ви — смик! — гачок порожнiй, а короп, на мить отетерiлий, ще стоïть перед вами... Якi хвилини!... Взагалi коропа в даному разi у вас нема: зiрвався. Що робити? Були такi випадки, що рибалка стрибав у воду, щоб ухопити коропа руками. Шубовсть! В одежi, в чоботях, з картоплею в торбинцi, з цигарками i з путiвкою у Гагру в кишенi... Даремно! Короп на путiвку навiть у Гагру не бере, не бере вiн i на картоплю в торбинцi, а тiльки, коли та картопля на гачку. Спокiйнiшi рибалки в такий момент вигукують щось, залежно вiд темпераменту, i наживляють на гачок свiжу картоплю. Закидають знову i сердито сопуть. Коли сусiда запитає (а сусiда ваш, передовик заводу Ленiнська кузня, пристрасний рибалка, що вiдпочиває в лiсi, обов'язково запитає): — Здоровий зiрвався? - Здоровий, аж чорний! — вiдповiдають i знову сопуть. Гiрше, розумiється, коли попадається такий коропище, що з вашоï лiски залишається тiльки клаптик, а гачок ваш прикрашає коропову верхню губу... В такому випадку на запитання сусiди, що трапилося, суворо вiдповiдається: - Порвало! Не рекомендується, мiж iншим, вудивши коропа, залишати вудочку на березi неприв'язаною, а самому пiти пройтись по лiсу, бо частенько трапляються такi випадки, коли пастушки вам гукатимуть: — Дядю, ваша вудка попливла! Потягло! Тодi доводиться роздягатися i гасати по ставку, ловити вудку... А короп у таких випадках майстер iз вас поглузувати: тiльки-но ви до вудки, а вiн — смик! — i поплив... Потягло! ...Так скажiть, прошу вас, варт чи не варт вудити коропа, переживаючи отакi хвилюючi моменти? Ми вже не говоримо про переживання, коли короп не зiрвався, а його привезено додому, замариновано, чи зафаршировано, чи просто засмажено! I ви закусюєте та й розповiдаєте: - От як ухопило! От як потягло! Та я не з тих, щоб упустити... * * * Ну, закусюйте собi на здоров'я!
Короп


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация