ЯК МИ КОЛИСЬ УЧИЛИСЬ



Категории Остап Вишня ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Дуже рано починалася за старих часiв професiйна на селi освiта. Тодi вона починалася, коли Ванька або Одарочку було вже одлучено i коли Ваньковi або Одарочцi сорочка пiдiймалася вище того мiсця, про яке ви зараз не думаєте, i зав'язувалася вузлом на спинi. — Щоб не закаляло! А то воно в мене, вибачте, на втори слабеньке. Ванько (або Одарочка) у цей час свого вiку вже мiцно трималося за материну спiдницю i весь час: — Мамо! Монi! — Ось не мамай менi над душею! На ось дубця, пожени гуси за ворота. Вiн у мене хороший хлопець! Пожени, пожени! Мама на базар поïдуть, гостинця куплять! Отак, отак ïх! Гиля, кричи, гиля! Отак! От цяця Ванько! От цяця! А Меланя кака,— вона мами не слухає! Жени! Жени! Це були першi й найраннiшi кроки нашоï освiти. Гуси — це був перший i обов'язковий етап нашоï освiти. Програма нашоï освiти у нас на селi складалася на пiдставi споконвiчних традицiй i на пiдставi життьових умов. Ïхнiми iнструкцiями ми керувалися, за ïхнiми вказiвками ми йшли. Так, значить, перша наука — це гуси. Пасти гуси, впасти ïх так, щоб у чужi копи не вбралися, пригнати додому всiх до одного — це була програма нашого технiкуму, першого, сказати б, курсу. Коли ви цього iспиту не складете, коли у вас одберуть де-небудь у чужому просi або на чужiй стернi картуза або ж ви, навчаючись поцiляти, бахнете гусеня грудкою по головi i приженете додому замiсть восьми гусенят семеро,— крiм того, що на вас буде побито нового-новiсiнького вiника, вас нiколи не переведуть на вищий курс. Вищий курс — це свинi. Самi ж ви, певна рiч, розумiєте, що це вже справа далеко серйознiша, нiж гуси. Свиню ви вже в самiй сорочцi не впасете. Тут уже обов'язково потрiбнi були штани... Хоч i з прорiшкою ззаду, а проте штани, та ще й на однiй пiдтяжцi. Замiсть дубця потрiбний невеликий кийок. Цю справу доручалося громадяниновi вiд шести рокiв. Ранiше — нi. Бо тут треба було певноï вже квалiфiкацiï, < а найголовнiше — поважностi. Сказати: — Аля! Бодай була вона тобi здохла! Це не те, що невинне й наïвне: — Гиля-гиля! Тут уже треба було, щоб свиня почувала, що над нею є верховне начало, треба було вчасно й умiючи вхлудити ïï кийком, не хапаючись i не нервуючись, а свiдомо своєï гiдностi, нiби так, мiж iншим, прослати на вигонi басом: — А куди ж ото ти пiшла? Кажи, га? Куди ря-а-а-а-ба? А потiм солiдно додати: — Сибiрки на тебе нема! Володарем над свинями ми були до десяти-одинадцяти рокiв. Потiм iшли такi курси вищоï освiти: Телята. Вiвцi. Корови. Конi... Переступивши на телячий курс, вже дозволялося вкрасти в батька паперу й закурювати цигарку з кiнського кiзяку або прохати в прохожих (тiльки не з свого села): — Дядю, закурить нема?! — Нема! — Так дайте ж хоч сiрничка! В цей час (узимку) починалася й загальна освiта в мiсцевiй церковноприходськiй або в народнiй школi... Звичайно, коли була та школа та були чоботи, щоб у школу ходити. Дiйшовши до кiнського курсу, ввечерi вже можна було, пригнавши коней додому, вискочити на вулицю на колодки. Коли мати, було, почнуть: — Уже, сибiряко, хата тобi чимсь тхне!? Уже на вулицю! Можна було матерi вiдповiсти: — Та?! А як батько почнуть, краще мовчати. Бо в батька аргументи були значно солiднiшi: — Ти не той, не дуже! Що ото чоботи вже бутилками пристроюєш? Ти менi дивись! Поб'ю на сукиному синовi iстика до цурки! Батьковi iнодi тiльки можна було сказати, та й то потихеньку: — Та я хiба, тату, що?! Я ж — нiчого... Кiньми закiнчувалася освiта в нашому технiкумi. Освiта в технiкумi провадилася однаково для хлопцiв i дiвчат. З певними, розумiється, вiдмiнами: одночасно з технiкумом хлопець вчився погоничувати, тесати, стругати, а дiвчинка — коноплi брати, тiпати, прясти, вишивати. А далi функцiï хлопчачi й дiвчачi рiзко розмежовувалися: хлопець iшов на плугатаря, на косаря, а дiвчина на полiльницю й на в'язальницю. Спiвати вчилися разом на колодках. Спiвать — це обов'язково, як дихати. Закiнчувалася наша освiта материними словами: Женить би вже лобуряку слiд! Або: — Та моя вже доросленька! Кума казали, що Iванiв Максим уже напитував! Мабуть, так у М'ясницi й обкрутимо! Час уже! Кiнець був нашiй освiтi. А тепер як подивишся — i семилiтки, i десятилiтки, технiкуми, iнститути, унiверситети, академiï... Ой як тяжко тепер нашiй молодi! Нам було значно легше! 1923—1954 pp.
ЯК МИ КОЛИСЬ УЧИЛИСЬ