<< Главная страница

Дика коза



Категории Остап Вишня ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1946р.

Оригинал Ю. В. Шумському Благородна тварина — дика коза. Благородна i своєю постаттю, коли, струнка й нiжна, стоïть вона серед кущiв лiщини або на зеленiй квiтучо-пахучiй галявинi лiсу нашого чарiвного чи коли, спустившись до Сули, до Росi, до Горинi, грацiозно нахилившись, студену воду п'є. Благородна i в стрiмкому вихорi-льотi, коли, налякана, не бiжить, а стелеться над чагарником, над кущами, чи помiж дубо-клено-ясенових стовбурiв... А ще благороднiша вона тим, що через неï i завдяки ïй можна виявити дуже несимпатичну породу роду людського, ту породу, що ганьбить почесне звання охотника — людини, якiй є назва браконьєр. Браконьєр — це, власне кажучи, людина тiльки зверху: в неï, коли починати знизу, — двi ноги, черево, груди, двi руки, писок, баньки, голова й кашкет або капелюха на головi. У баньках (у людей цi штуки звуться — очi) нема нi радостi, нi суму, самi тiльки хитрощi. У людей очi дивляться, а баньки в браконьєра — бiгають. Серця в браконьєра нема. Замiсть серця в нього торбочка з м'язiв. Торбочка ця в нього спецiально для того, щоб сильно дуже калататися, коли хтось тюкне. Оце й є — браконьєр. Так ще раз кажемо, дика коза допомагає виявляти серед людей отих вилюдкiв-браконьєрiв, хоч i платить за це своïм життям. Дику козу полювати заборонено. Тiльки з особливого дозволу можна одстрiлювати певного часу самцiв-цапiв, а браконьєровi закон не писаний, вiн iде в лiс i винищує i цапiв, i кiзочок, i маленьких козеняточок. Нам нiколи не доводилося бачити браконьєра за його пiдлою роботою, але ми уявляємо собi, як може лупати вiн своïми баньками, коли кiзочка дивиться на нього своïми печальними-печальними, повними слiз очима i вмирає... I яка школа, що ïï благородство не дозволяє ïй плюнуть тому звiровi межи його баньки?! Браконьєр — хитрюща бестiя. Юрiй Васильович Шумський, чудесний артист i чудовий охотник, — дехто, примiром, каже, що вiн охотник кращий, нiж артист, дехто тоï думки, що з нього, навпаки, артист далеко кращий, нiж охотник, а ми — такого погляду, що коли вiн такий охотник, як артист, то таки справдi вiн прекрасний охотник, — так Юрiй Васильович розповiв нам таку пригоду. - Зайшов, — каже, — якось до мене земляк. - Приïздiть, — просить, — та й приïздить до нас у Дзвонкове пополювати. А то чомусь увесь час в степах Украïни охотитесь. Зiбрались ми кумпанiєю й поïхали. Поïхав, — каже Юрiй Васильович, — я й зо мною Платон Кречет, Галушка й дзвонар Квазимодський iз собору Паризькоï богоматерi. Приïхали ми у Дзвонкове, зупинилися в земляка, перекусили — й зразу в лiс. Тiльки-но в лiс увiйшли, коли це — бббах! — i недалечке. Ми туди. Зирк на галявинцi хтось бiля вбитоï дикоï кози вовтузиться. Я як крикну: - Стiй!! Ви ж самi розумiєте, що робиться з браконьєром, коли вiн почує стiй! Це на нього так впливає, як батiг на рисака. Вiн за козу i — в довгоï. Ми за ним! Усi вчотирьох! Галушка з Квазимодським трохи вiдстали, а я та Кречет по п'ятах за ним. Прибiгаємо в село, помiтили в яку хату вiн ускочив. Убiгли й ми в його хату, ну, може, хвилин через три, як ускочив вiн. - Де коза?- питаємо. - Яка коза? - Дика коза, що ти в лiсi тiльки що вбив? - Та я й у лiсi не був! Жiнка його над колискою стоïть, нахилилася, дитину годує. - Люди добрi, — озвалася жiнка, — таж вiн iз хати нiкуди не виходив! Ми шукать. I в печi, i на печi, i пiд полом, i в миснику, i за мисником, i в помийницi, i в дiжi, i в сiнях, i в комiрчинi — нема! Ми й у коморi, i в хлiвi, i в свининцi, i пiд свининцем — нема! Пiдбiгли Галушка з дзвонарем Квазимодським, — та всi вчотирьох по всiх закутках, по всiх закапелках. Облазили скрiзь, де можна, де й не можна — нема! Увiйшли ми в хату, вiдпочили i знову до хазяïна: - Де? - Та чого ви, — каже, — до мене присiкались?! У лiсi я не був, нiякоï я кози не вбивав! Тодi я вже до нього ладиком: - Слухай, — кажу, — чоловiче! На власнi ж очi всi ми бачили, що козу ти вбив, що з козою ти додому бiг i з козою в хату вскочив! Де вона, кажи! - Та то ви помилилися! То, може, сусiда, а не я! Я вдома сидiв! - Нi, — кажу, — не сусiда, а ти! Та, вже ви знаєте, i злiсть мене бере, та й цiкавiсть розпинає, де можна козу так заховати?! Ми ж усе облазили i не знайшли. Тодi я йому кажу: - Слухай, дядьку! Даю тобi слово, що нiкому нiчого не скажемо, нiчого тобi не буде, коза залишиться тобi, — скажи, де ти ïï так заховав, що ми знайти не можемо? Де? Вiн довго думав та й каже: - А нiчого не буде? - Та нiчого! Слово даю! Тодi вiн до жiнки: - Покажи! Жiнка його вiдхилилася вiд колиски: - Ось вона! Я ïï груддю годую! Пiдходимо: справдi, лежить у колисцi невеличка дика коза, над якою в скорбнiй матернiй позi весь час стояла браконьєрова дружина. - Отакi браконьєри! — закiнчив оповiдання Юрiй Васильович Шумський. Хитрюща бестiя — браконьєр. I шкiдлива бестiя — браконьєр. Та проте й з ним боротися можна. Повертаючись одного разу з охоти, зайшов я по дорозi до давнього мого знайомого Максима Тудистрибни перепочити та молочком пiдкрiпитися. Давно вже, рокiв чи не з п'ять, я Максима не бачив. Зайшов. У хатi сама Максимова жiнка. - Драстуйте, — привiтався я. - Драстуйте! Давненько вас не чуть! - Занiколилося, — кажу. — А Максим же, — питаю, — де? - В оборi порається. Зараз увiйде! - Чи не можна, — питаю, — у вас молочка? - Е! Молочка?! Не видоïли бичка! — вiдповiдає Максимиха. Здивувався я крiпко: така завжди привiтна жiнка i нате вам! А вона до мене: - Нема, — каже, — молочка! Коза корову з'ïла! - Як? - А так! — каже. Коли ось i Максим у хату. Привiталися. - Давненько, — кажу, — вас не бачив, Максиме! Мене робота не пускала, а ви ж у мiстi буваєте, чому не заходили? Ранiше було частенько навiдувались! А жiнка од печi: - Козу полював! Я сиджу й нiчого не розумiю. Максим махнув рукою: - Та! - Що таке, — питаю, — Максиме? Розкажiть! - Три роки дику козу полював! — ще раз махнув вiн рукою. - Три роки? Як це — три роки? - А так. - З рушницею? - Та де там з рушницею!! - Аз чим? - З iзоляцiєю. Та й розповiв менi Максим таку iсторiю: - Пiшов я з рушницею в лiс, може, думаю, де зайця пiднiму. Вийшов на личакову поляну, зирк! — а передо мною, ну, не далi, як до комори, стоять двi й дивляться на мене. Отут у мене як затiпається! Не витримав: приложився — ббах! — одна на мiсцi! А друга втекла! Я бiжу до неï i свiту пiд собою не бачу! Прибiг, здiймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! Нiчого й не бачу, нiчого й не чую! Коли хтось по потилицi менi як шарахне, так я своïм лобом об козинячий тiльки — лусь! А в очах огники тiльки — блись! блись! блись! Отямився, а передо мною лiсничий. Ну, далi самi вже знаєте: суд i три роки з iзоляцiєю! - З iзоляцiєю та ще й без корови! Бо поки його три роки за козою носило, я й корову продала! Охотник! — додала з притиском Максимиха. - I рушницi нема? — питаю. - Та на лиху годину ота рушниця?! Як i пiду коли-небудь на козу, то тiльки з жiнкою i тiльки на Житнiй базар! - Навчило одного браконьєра, — подумав я сам собi. Можна ïх усiх, браконьєрiв, навчити, треба тiльки як слiд за це дiло взятись. Полюють дику козу здебiльша загонами, гучками. Облавою, одне слово. Робиться це з дозволу вiдповiдних органiзацiй, колiï провадиться так званий одстрiл цапiв-самцiв. Для охотника труднощi полювання на козу полягають у тому, щоб не помилитись i не бахнуть замiсть цапа козу-самицю. - Ну, а як ти його в лихоï години розбереш, коли воно повз тебе не бiжить, а стелеться, летить i на мушцi воно в тебе одну мить, — скажiть, як ти розбереш, чи коза воно, чи цап?! Прибрiхують тi мисливцi, що кажуть: — Я, мовляв, нiколи не помилюсь! — з сумом казав менi оце якось прекрасний, досвiдчений, старий уже мисливець. — Ну, й трапляються, звiсно, конфузи, коли замiсть цапа дивиться на тебе печальними очима кiзочка... Дуже неприємна та до того ще й кримiнальна справа! Єдиний, на нашу думку, спосiб не помилитися, чи коза повз тебе летить, чи цап, — такий. Коли ви помiтите, що десь у кущах щось шелестить, виймайте шматочок хлiбця i, простягаючи його в руцi, кричiть: - Кiз-кiз-кiз-кiз! Вона, звичайно, зупиниться. Ви зразу ж питайте: - Чи ти коза, чи ти цап? Вона зразу ж вам: - Я — коза! А цап позад мене летить! Туди дивисьi Гав тут ловити не можна! Дiалог з козою має бути стенографiчний, iнакше втеряєте цапа. Трапляються випадки, що цап, зупинившись на ваш заклик — кiз-кiз! — стане перед вами i, щоб вас обдурити, мекне басом: - Я — коза! Але в цей час ви встигнете помiтити в нього рiжки й борiдку, коли вiн не поголиться. А є й взагалi цапи без бороди i без рiжок! Тодi вже дивiться туди, куди вам ближче! I бабахкайте! Убити цапа — це цiла подiя в життi кожного мисливця. Траплялося й менi вбивати. - Заходьте, — запросив мене добрий мiй знайомий i старий охотник, — завтра до мене! Дикого цапа встрелимо! Дозвiл маю! Я зайшов, зарядивши рушницю чотирма кулями. - Рушницю, — каже мiй знайомий, — поки що розрядiть i повiсьте та йдiть сюди й сiдайте, поговоримо! Щоб довго не балакати, — убив я тодi чи не цiле здоровенне блюдо дикого цапа! Ох, i смачна ж дичина! Хазяйка вже аж кривиться почала! А я б'ю, а я б'ю! Яка ж благородна тварина — дика коза! I в лiсi, коли стоïть, i коли вона летить-стелеться, i коли вона браконьєра виявляє. Благородна вона й на блюдi!
Дика коза


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация